«15 жовтня у світі відзначається День втраченої Дитини. В цей день говорять про дітей, які не зʼявились на світ внаслідок викидня, мертвонародження, або померлих одразу після народження»
І я готова розповісти нашу історію… Вона сумна, проте, говорити про це потрібно, бо таких ситуацій дуже багато, але про таке не прийнято розпитувати, розповідати, люди не знають що сказати/запитати, тому не кажуть нічого.
Зараз це наша четверта вагітність. Третьою була дівчинка Мелася, яку ми втратили на початку 7 місяця вагітності (27 тиждень) через безсимптомний ковід, який перенесла я, не знаючи цього. У мене почав підніматись тиск, погіршилось самопочуття, погіршились раптово усі аналізи, і я перестала чути рухи дитини. Три дні лікарів, крапельниць, аналізів, УЗД, і мене поклали у лікарню.
Врятувати дитину не могли, рятували мене, тож ми просто чекали.
Вдаватись в подробиці не буду, та найстрашніше в цій всій ситуації було те, що я знала, що у мені помирає моя дитина, а я нічого не можу зробити, ніяк допомогти. Сльози вже всі були виплакані, емоцій було нуль. І коли черговий раз на вечірньому огляді лікарі не почули серцебиття нашої дитинки, я просто видихнула «нарешті ти не мучишся, крихітко». Наступного дня я ще народжувала нашу вже мертву донечку, потім було багато документів підписів, похорон, і полегшення від думки, що їй вже краще.
Можливо, так не у всіх, але я хочу цим поділитись. Так як жінка переживає шалену радість від народження дитини, так само вона переживає шалений біль від втрати. І як емоцію радості, так і емоцію смутку хочеться прожити, пережити, обговорити, виплеснути. Після нашої ситуації, я дізналась про те, що багато моїх знайомих, подруг, родичок, також переживали втрату дитини, і були такі, які чи не вперше розповідали свою історію, бо «не прийнято» , «не зручно».
Давніше читала статистику (можливо щось змінилось) що кожна 4 жінка втрачає дитину. Це дуже багато, це дуже сумно. Будь ласка, говоріть з жінками! Якщо не знаєте як почати розмову, просто запитайте «Як ти?»,«Ти хочеш про це поговорити, розповісти?»
У мене була шалена підтримка в першу чергу від Сашка від родини, від друзів. Але це з тобою на все життя, воно не минає і не забувають.
Джерело: Дарця Січкар
